УкрНИИАТ

ЕФЕКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ ДЛЯ ПРОМИСЛОВОГО ПРОГРЕСУ

травня 27, 2019
A+ A A-

Проблеми адекватності оцінки стану виробничої системи на прикладі підприємства авіаційної промисловості

  • Вівторок, 12 березня 2013, 12:51
Оцените материал
(1 Голосовать)

  Основні причини кризи економік більшості розвинених країн не усунуті і підлягають глибокому всебічному вивченню. У зв'язку з цим, розробка сучасних методів адекватної оцінки наслідків кризи для виробничих систем має першорядне значення. Більш того, виникає потреба розробки і впровадження систем поточного моніторингу господарських процесів у різних виробничих системах, що сприяють попередженню і виробленню заходів захисту від негативного впливу факторів зовнішньоекономічного середовища.

   Для країн з перехідною економікою, до яких належить і Україна, оцінка впливу наслідків кризи на виробничі системи, необхідна ще й з причини постійного зростання потреби у фінансових запозиченнях, хоча інвестиції, в чистому вигляді постійно знижуються, а умови їх надання стають все менш привабливими і політично заганжованими. Така тенденція в найближчі роки буде тільки посилюватися.

   Планування економічного розвитку виробничого сектора, окремих галузей, системоутворюючих підгалузей і окремих підприємств стає все більш складним, зростають ризики помилок при визначенні планових показників державних і галузевих програм розвитку. Більшість підприємств взагалі не планують показники свого розвитку, обмежуючись індикаторами річних результативних показників (виручки від реалізації, собівартості реалізованої продукції, чистого прибутку і т.д.).

   Отже, відсутність системного планування і необхідного фінансування для нових розробок особливо згубно відбивається на розвитку наукомістких галузей виробництва, які найбільшою мірою постраждали від розпаду колись єдиного народногосподарського комплексу і руйнування системи централізованого управління економікою [7].

   Відтворювати заново цілісну систему планування від державних стратегічних програм до планів виробничого розвитку підприємств вельми складно, оскільки методологічна і методична база, напрацьована в минулому вимагає певної адаптації як до нових умов господарювання так і до нових звітних показників. Тим не менш досвід навіть негативний може бути корисний.

   Фахівці нашого інстітутубрали участь у розробці низки найважливіших державних програм розвитку наукоємних стратегічних галузей виробництва, серед яких найбільш значимі наступні: «Державна комплексна програма розвитку авіаційної промисловості України до 2010 року» (затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 12.12.2001 р.); «концепція структурної перебудови оборонно-промислового комплексу України »(затверджена Указом Президента України від 5.03.2002 р. № 219);« Державна програма реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу на період до 2010 року »(затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2004 р. № 423); «Загальнодержавна комплексна програма розвитку високих наукоємних технологій» (затверджена Законом України від 9.04.2004 р. № 1676-IV) [1]. Крім того, наш інститут є також головним розробником Державних цільових науково-технічних програм розвитку авіабудування на період 2011-2020 років і створення виробництва легкого вертолета.2

  Із жалем доводиться констатувати, що всі ці і багато інших їм подібні Програми виконані не були, а Програми, плановані на перспективний період, мають більшу ймовірність того, що також не будуть реалізовані.

  На наш погляд, основні причини такого стану справ криються не в області прогнозування і планування, а є наслідком неадекватної оцінки реального стану виробничих можливостей провідних у галузі промислових підприємств, внаслідок чого відбувається завищене очікування, щодо можливості виробляти наукоємну, інноваційну, продукцію при обмежених фінансових, матеріально-технічних і людських ресурсах.

  Більш того, в процесі прийняття програм, ресурси (у вигляді прямого фінансування НДДКР і забезпечення підготовки виробництва для пріоритетних виробів, а також компенсації за кредитами підприємств, для цілей модернізації і реструктуризації виробництва), передбачені розробниками програм, багаторазово скорочуються від тих, які обгрунтовані галузевими експертами і фахівцями. Тому приймаються стратегічні галузеві (цільові) програми вже з усіченої потребою в ресурсах, необхідних для їх реалізації.
   У свою чергу, ці вже раз урізані обсяги необхідного фінансування піддаються щорічному секвестування в процесі погодження та затвердження щорічних бюджетів держави. У результаті до виконавців доходять десяті й соті частки фінансових коштів від нормативно необхідних, розрахованих та обгрунтованих експертами (рис.1). Крім того, основну частку коштів підприємства отримують, як правило, в IV кварталі поточного періоду, що не дозволяє планувати і ефективно використовувати навіть ці незначні ресурси для цілей, задекларованих в Програмах [2, 3].

  Очевидно, що крім, як розпиленням обмежених бюджетних ресурсів з метою імітації участі державних інститутів у розвитку перспективного виробництва, охарактеризувати це ніяк не можна.
  Сформована ситуація має безліч об'єктивних причин, в основі яких надзвичайно низькі показники функціонування економіки держави впродовж останніх двох десятиліть.

-1

Рис. 1. Середнє співвідношення фінансових коштів, розрахованих та обгрунтованих експертами, керівником-розробником Програми, узгоджених, галузевим міністерством (1; 11); включених до програми після узгодження з економічними відомствами (2; 21); практично профінансованих (3; 31), відповідно, (а) за «Державної комплексної програми розвитку авіаційної промисловості України до 2010 року», (б) по «Загальнодержавну комплексну програму розвитку високих наукоємних технологій»

   Тим не менш, значний вплив на розвиток виробничої системи надають і суб'єктивні причини, визначаючи найважливіші з яких і усуваючи їх негативний вплив можна, принаймні, істотно підвищити ефективність програмно-цільового планування і головне, використання централізованих ресурсів на цілі, визначені в якості державних пріоритетів.

  До числа найважливіших причин, як це вже зазначалося вище, відноситься неадекватна оцінка поточного стану як окремих виробничих систем (підприємств), так і, провідних виробничих комплексів (особливо це стосується наукомістких галузей виробництва - авіабудування, ракетобудування і т.п.). В результаті за вихідну базу для формування прогнозних показників і вироблення пріоритетів розвитку часто приймається поточний стан виробничих систем і комплексів, оцінювана по обмеженому, стандартного складу показників, що не дозволяють в достатній мірі оцінити їх реальний виробничо-технічний і економічний потенціал. Це, природно, мультиплікуються в наступні великі помилки при визначенні стратегій їхнього розвитку та функціонування, які, в кінцевому рахунку, можуть сприяти втраті, як окремих виробничих систем, так і цілих підгалузей виробництва.

   Як варіант вирішення поставленої проблеми, пропонуємо на розрахунковому прикладі типового авіабудівного підприємства розглянути можливі підходи до більш об'єктивній оцінці вихідного стану виробничої системи. Перш за все, звернемо увагу, що поточний стан виробничої системи, склалося в результаті трансформаційних перетворень протягом тривалого часового періоду. Тому, за вихідну базу прийнята виробнича система, яка за всіма параметрами свого розвитку мала максимальні значення. При цьому проміжні значення показників запропоновано перетворити окремими укрупненими методами обліку.

   Найпростішим, загальноприйнятим типовим способом оцінки економічного стану підприємства є аналіз динаміки валового випуску продукції і чистого доходу від її реалізації на максимально можливому (тривалому) інтервалі часу, що включає різні фази розвитку даної виробничої системи при наявності різних валют в окремі часові періоди. Для найбільш коректного зіставлення аналізованих показників, всі їх значення перераховані в дол США за середньорічним курсом Національного банку України, їх інфляційний вплив не враховувалося [4] (рис. 2).

-2

   Наведені таким чином показники дозволили визначити падіння обсягів виробництва в 56 разів від найбільш продуктивного стану системи в 1985 році до найгіршого його станом в1999 р. Беручи до уваги існування і інших альтернативних методик приведення показників до порівнянного виду, можна виявити глибину недооціненості вихідних показників. Так, купівельна спроможність за аналізований період скоротилася в 2 рази [5], і вартість золота за даними НБУ [6] тільки з 1996 року знецінилася в 13 разів. З урахуванням альтернативних методів оцінки скорочення обсягів виробництва продукції в грошовій масі скоротилася, щонайменше, в 112 разів.

Важливим показником для оцінки вихідної виробничої системи є динаміка випуску товарної продукції, тобто літаків. Результати дослідження зміни показника в період з 1984 по 2008 рік наведені на рисунку 3.

-3

Рис. 3. Динаміка валового випуску продукції в відносних одиницях

   Враховуючи, що в даний часовий період вироблялося кілька різних типів літаків, причому, всі вони перебували на різних стадіях виробничого циклу, мали всілякі масогабаритні характеристики, складно однозначно сформувати висновки щодо масштабу виробничої системи функціонує в кожен конкретний момент часу. З цього випливає, що такий підхід до оцінки дає тільки дуже умовне уявлення про роботу підприємства, тому показники можливо прийняти тільки як інформативні.
   Для більш адекватної оцінки виробничої системи, пропонуємо аналізувати показники, наведені до випуску умовного (усередненого) літака. З цією метою, виконувалося приведення типовою для підприємства продукції (літаків різних типів, що випускаються в різні періоди часу, від серійно-вироблених до знаходяться в дослідно-серійному виробництві) в єдину індикативну одиницю, - умовно-еквівалентну кількість літаків. За неї прийнятий тип літака (Тип-1), який безперервно проводився протягом всього аналізованого періоду часу. Для оцінки вихідної виробничої системи відібрані окремі виробничі показники, порівнянність яких забезпечена шляхом приведення їх значень до вартості виробів Типу-1 (рис. 4).

 

-4

 

 Приведення показників до вартості виробу "Типу-1" здійснювалося за формулою:

а) виходячи з доходів (валового випуску продукції)

                                                                                                             qp(T-1)i=Qi/p(T-1),                  (1)

де  qp(T-1)i – кількість випущеної продукції приведеної до вартості виробу "Типу-1";
Qi – виручка від реалізації продукції в i-му періоді, яка визначається:

 

                               Qi = ∑pi *qi ,                         (1.1)

 

де    pi  – ціна номенклатурних виробів у діючих цінах і-го періоду;

       qi   – кількість реалізованих номенклатурних виробів;

 

      p(T-1)– діюча номенклатурна ціна і-го періоду на виріб "Типу-1".

 

За аналогією проведено перерахунок випуску продукції до вартості виробу "Типу-1":
б) виходячи з витрат:

 

                    qp (T-1)i=Si/S(T-1)i,                           (2)

 

де   Si – собівартість виробленої продукції в і-му періоді, яка визначається:        

 

                      Si=∑ Si*qi,                                   (2.1)

 

де  Si – виробнича собівартість виробу в і-му періоді;  

 

      qi  – кількість виробленої продукції в і-му періоді.

 

      S(T-1)– собівартість одного виробу "Типу-1" в і-му періоді.

 в) виходячи з прибутку:

                                                                                                               Qp(T-1)i=Pi/r(T-1)i,                       (3)

 де  Pi   – прибуток виробленої продукції в і-му періоді;

                                                                                                           Pi = Qi-Si= ∑pi *qi - ∑ Si*qi,            (3.1)

 r(T-1)i   – прибуток вироби "Типу-1" в і-му періоді, яка визначається:

                                                                                                         r(T-1)i =P(T-1)i - S(T-1)i,                   (3.2)

  Всі три варіанти відібраних для оцінки показників (виходячи з доходів; витрат і прибутку) мали дуже близькі значення отриманих результатів змін у виробничій системі. Їх розкид від min випуску (1999) до max (1984) коливався в межах 155-161 разів. В одному з періодів зафіксовано від'ємний результат діяльності підприємства - збиток (негативна прибуток). Таким чином, показники, узагальнені в Таблиці 1, безпосередньо відображають стан виробничої системи у відповідні звітні періоди і позначені як «індикативні показники».

   Поряд з індикативними показниками, діяльність виробничої системи характеризує і ряд непрямих показників, які лише опосередковано впливають на її результати. Серед них:
  · Чисельність персоналу по основних категоріях;
  · Енерговитрати на утримання виробничої системи.

   Очевидно, що зниження активності виробничої системи тісно корелює зі зменшенням чисельності виробничих робітників. Так, проаналізувавши динамічні зміни структури персоналу авіаційного підприємства за період з 1984 по 2008 рр.. (рис. 5) виявлено 4-х кратне випередження темпів падіння виробничих робітників (до 15%) щодо інженерно-технічних працівників і службовців (до 58,6%), що свідчить про високої мобільності виробничого персоналу, у відповідь на міжгалузеві переливи капіталу.

-5

   Також про зниження виробництва побічно свідчить динаміка скорочення споживання енергоресурсів (рис.6). За період з 1984 по 1999 рік споживання електроенергії скоротилося в 5 разів, тоді як до 2008 року тільки в 2,7 рази.

-6

   Показовим, є порівняння темпів скорочення основного виробництва, щодо темпів падіння споживання енергоресурсів. Так, зазнавши за різними індикативним показникам 56-161-кратне скорочення випуску основної продукції, підприємство повинно було продемонструвати і істотне скорочення споживання електроенергії, однак цього не сталося.

  Порівнюючи, таким чином, і інші показники з Таблиці 1, можна встановити певні взаємозв'язки відображають стан виробничої системи. Для цього із загальної сукупності показників виділено дві групи: індикативні показники (обсяг виробництва валової продукції, умовно-еквівалентних одиниць випуску продукції) і непрямі показники (чисельність персоналу всього, виробничого персоналу в тому числі, витрата енергоспоживання і т.п.).

 

 Таблиця 1
 Показники функціонування виробничої системи

 

Показники

Розрахункові показники

Відхилення, в разах

max

min

Індикативні показники

Випуск продукції, %

100

1,27

79

Об`єм випуску продукції, %

100

1,79

56-113

Умовно-еквівалентні одиниці (наведені до виробу "Типу-1") виходячи з доходів, од.

155

1

155

Умовно-еквівалентні одиниці (наведені до виробу "Типу-1") виходячи з витрат, од.

161

1

161

Умовно-еквівалентні одиниці (наведені до виробу "Типу-1") виходячи з прибутків, од.

148

-7

155

Непрямі показники

Середньооблікова чисельність штатного персоналу,%

100

33,33

3

Середньооблікова чісельність виробничих працівніків,%

100

14,29

7

Інженерно-технічні працівники та службовці,%

100

50

2

Непромисловий персонал,%

100

14,29

7

Споживання електроенергії,%

100

20

5

  Результати, отримані шляхом зіставлення максимальних і мінімальних значень інформативних і непрямих показників (Таблиця 1), дозволяють зробити наступні висновки:

 · Для коректної оцінки поточного стану виробничої системи, показники її функціонування необхідно розглядати на максимально можливому часовому інтервалі, що включає різні етапи життєвого циклу самої системи, зміни організаційно-правової власності, способів господарювання і т.д.;

· Оцінку виробничої системи ефективно виконувати виходячи з індикативних показників, причому фінансові показники доцільно приводити до однієї з твердих валют (у нашому випадку дол США), а натуральні показники необхідно привести до умовно-еквівалентної одиниці продукції, з урахуванням динаміки прибутковості, витрат і прибутковості системи; якщо при цьому врахувати вплив валюти щодо зміни цін на золото, то розкид значень всіх аналізованих показників знаходиться в межах менше 30% (від 113 до 161 разів відрізняються min і max значення індикативних показників);

· Темпи падіння індикативних показників багаторазово (від 161 рази до 56 (113) разів перевищують темпи падіння непрямих показників (від 7 до 2-х разів);

· Недооцінка реального падіння потенціалу виробничої системи щодо її вихідного стану, прийнятого зазвичай за основу для розробки державних програм більш близька за значенням до непрямими показниками; таким чином, спотворення показників має 10-20 кратне значення;

· Обследуемое підприємство за останні 25 років недовиробили продукції як мінімум на 6-6,5 млрд. дол США (в еквіваленті), а сума недоотриманих фінансових ресурсів для модернізації, технічного і технологічного переозброєння виробництва склала близько 1 млрд. дол США (у еквіваленті).

   Звертає увагу і те, що виробничі системи майже повністю втративши свою основну виробничу функцію, тим не менш, створюють певну видимість функціонування. Мабуть, спрацьовує принцип «самозбереження системи». Під цим, слід розуміти - особливу форму стійкості виробництва до збереження свого потенційного функціонального призначення, у відповідь на зовнішні впливи, в тому числі, і нецільового.
   Втрата здатності самозбереження виробничої системи можлива в результаті повної відмови держави від реалізації або підтримки певної цільової виробничої функції, наприклад, цілі - розвиток авіаційної промисловості. У цьому випадку виробнича система прагнула до самоорганізації, пристосовуючись до умов ринку, потенційно може втратити свою цільову виробничу функцію.
   У разі перманентної підтримки, або обмеженою зацікавленості і можливості з боку держави, підтримувати розвиток авіаційної промисловості, досліджувана виробнича система, постійно знаходиться в стані «імітації» збереження основної функції і пристосування до ринкового середовища.

 

   Таким чином, можна припустити розвиток подій по одному з двох варіантів, що дозволяють розраховувати на можливість повного або часткового відновлення потенціалу виробничої системи, що перебуває в кризі близько 20 років.

   По-перше, розмірність цільової функції - кількість випущених літаків, повинна бути істотно скорочена щодо проектних базових показників і приведена у відповідність із цим інфраструктура виробництва. По-друге, повинні бути знайдені необхідні ресурси в розмірі близькому до втраченим даної виробничої системою і забезпечена можливість їх використання протягом не менше 5 років.

   У нашому випадку, для даного підприємства ця величина становить суму близьку до 1 млрд. дол США, з розбивкою на 5 років. При цьому окупність може наступити не раніше ніж ще через 5 років.

   Більш ніж очевидно, що який-небудь інвестиційної привабливості подібний проект не має. Тому тут можна розраховувати або на використання централізованих ресурсів держави у всіх можливих його видах (преференцій оподаткування, доступу до кредитів із загальноприйнятою у світі ставкою і розстрочкою погашення до 10-15 років, надійному фінансуванню НДДКР і т.п.). Або можливо шукати промислового іноземного інвестора, що має певний інтерес до виробничої спеціалізації даного підприємства, готового затратити необхідний ресурс для його нового «запуску». Очевидно, що це можливо лише на шляху акціонування активів і передачі їх в управління цьому інвестору частково або повністю.

 

 


1 Український науково-дослідний інститут авіаційної технології
2 Проекти цих програм знаходяться у стадії розробки.
3 З урахуванням купівельної спроможності дол. США (www.anaga.ru/analytcal-info/2/9.htm)  


Последнее изменение Четвер, 30 травня 2013 12:59

Додати коментар


Захисний код
Оновити